Як українці, які не мають дому, святкують Різдво – Ексклюзив ТСН

Зворушливі історії родини журналістки ТСН Ірини Маркевич та родини Шевченків, які також втратили дім.

Серед тих, хто втратив домівку внаслідок війни – журналістка ТСН Ірина Маркевич. Це сталося під час окупації Київської області. Ірині з родиною вдалося виїхати, але після окупації вони повернулися на згарище.

Як святкують Різдво українці, які не мають дому? Історії родини Ірини Маркевич та родини Шевченків, які також втратили дім, дізнайтесь у с. демонструвати “Різдво з ТСН» на телеканалі «1+1 Україна».

«У нас з дітьми була традиція: щороку ми разом малювали одну ялинкову прикрасу. На кожному ставимо дату. І це були наші сімейні сувеніри», – розповідає Ірина Маркевич.

Одна з цих прикрас – чи не єдина річ, яка вціліла від будинку журналіста.

За словами Ірини, дім – це не просто стіни, це спогади і туга за тим життям, яке неможливо повернути і не перетворити на повномасштабне вторгнення.

Історія родини Шевченків

Російські окупанти знищили дім чотирьох поколінь родини Шевченків.

Садибу збудувала мати Олена. Вона сама тут виросла. Виховала двох дочок. Перед Великою війною в цьому будинку народилися і жили двоє її онуків.

«Біль навіть не про будинок, а про те, що тут відбувалося в минулому», – зауважує власник.

Олена сиділа вдома, скільки могла. Як тільки росіяни зайняли Київщину, діти й онуки виїхали. Вона залишилася навіть тоді, коли на Бороданську громаду почали падати авіаційні бомби.

У їхньому селі Загальце з тисячі будинків двісті зрівняно з землею і 500 пошкоджено.

Поки що власними силами вдалося побудувати лише літню кухню. Троє дорослих і двоє дітей – 9-річна Оксана та 5-річний Богдан – тісняться в маленькій кімнаті. Діти мріють про ялинку, але в кімнаті не вистачає місця, щоб її поставити – така вона крихітна.

Дорослі пропонують поставити ялинку там, де вона завжди стояла – у напівзруйнованому, але такому дорогому будинку.

Тато завжди приносив ялинку додому, – згадує Катя. Майже рік не знає про долю батька. 57-річний Віталій Шевченко 24 лютого 2022 року пішов до територіальної оборони – захищав Бородянку. Після окупації Київської області сержант 30-ї бригади воював на Миколаївщині, звідки його підрозділ перекинули на Донеччину. Востаннє Олена спілкувалася з ним 3 лютого 2023 року.

“Дзвонив, що його відправляють туди, під Бахмут. З 4 лютого вважався зниклим безвісти”, – каже він.

В Україні за особливих обставин зникли безвісти 26 тисяч осіб. цивільних осіб і близько 15 тис. військовослужбовців. Ці сім’ї не отримують відпустки. Кожен день – це день очікування.

Але давали ДНК, а збігів не було, а значить сержанта Шевченка немає ні серед мертвих, ні серед живих. Однак у разі обміну серед звільнених завжди були українці зі статусом зниклих безвісти. Цю надію підтримує дочка зниклого Віталія Володимировича.

«Ми всі сподіваємося, що він живий. Якби він повернувся, це було б справжнє різдвяне диво», – каже дочка.

Тим часом родина робить усе від них залежне, щоб зберегти дім, адже він як живий організм. Побачивши світло у вікнах, сусіди почали підходити до дерева. Всі вони також стали бездомними завдяки росіянам. Місцева влада пообіцяла допомогти родині Шевченків відбудувати будинок.

Деякі речі вже зроблено. Але даху немає і вода тече в будинок. Катя мріє, щоб у її дітей було дві ясла, як до війни. Олена бачить свою майбутню кухню. Колись за різдвяним столом збиралася велика родина.

Після нападу рідні не зібралися. Але тут вірять, що будинок відновлять і життя знову завирує.

Війна зруйнувала будинок журналіста ТСН! Як святкують Різдво українці, які не мають дому