Історія українки, яка відкрила ресторан у Німеччині – новини 1+1 – Ексклюзив ТСН

Наталя Сергієнко переїхала до Німеччини 11 років тому. Вона народилася в Сумській області, але до переїзду в ЄС також жила в Харкові. Нещодавно разом із родиною відкрила ресторан «Мавка» у Франкфурті. Німеччина – не найпростіша країна для ведення власного бізнесу, але українка постаралася втілити свою мрію в життя. Її компанія є гарним прикладом інтеграції жінок у німецьке суспільство.

В інтерв'ю для ТСН.ua вона розповіла про смаки німців, їхню відкритість до експериментів та реакцію українців на появу закладу.

«Німці люблять борщ і тістечка»

Українців часто хвилює кількість бюрократичних процедур у Німеччині. Яким був ваш досвід?

Я не очікував, що це буде так важко, хоча я готовий до різних викликів. Коли я переїхав до Німеччини, у мене не було, скажімо так, тимчасового захисту (так званий Catch-24 – прим. ред.), тому я думав, що буде простіше. Тепер для реєстрації потрібно було показати гроші на рахунку та зібрати пакет документів. Я думав, що мій досвід підготував мене до німецької бюрократії, але ні (сміх – ред.). Мені багато хто казав, що в Україні все можна зробити швидко через «Дію». Тут, якщо ви починаєте малий бізнес, ви можете зробити це за 15 хвилин. Але якщо мова йде про ресторан з продажу алкоголю, ліцензія потрібна. Проблема навіть не в самих документах, а в тому, як їх зібрати. Зараз Німеччина переходить від паперової бюрократії до цифровізації. Цифрові рішення частково доступні, тому ви можете зареєструватися онлайн. Але зрештою багато документів все одно доведеться відправляти поштою.

Що ще вас здивувало, коли ви тільки почали?

Також важко знати, як правильно наймати людей. Є багато нюансів. Наприклад, у сфері ресторанного господарства вам потрібно зареєструвати своїх працівників до того, як вони почнуть фактично працювати.

Хто працює у вашій команді?

Це домашній бізнес. Після довгих пошуків ми знайшли це місце. Коли ми отримали ключі, ми з родиною почали прибирати та готувати приміщення. Ми довго чекали на внутрішню карту України, яку привезли з Чернівців, і хотіли, щоб вона була відкритою. Нарешті, без великих анонсів, у нас був майже аншлаг. Ми спонтанно вирішили його відкрити. Ми зробили історію в Instagram, купили повітряні кульки і все сталося. Відтоді активність у соціальних мережах лише зросла. Ми навіть рекламу не замовляємо. Сама веду Instagram, пишу повідомлення та фотографую.

Скільки молоді відвідує ресторан і як німцям українська кухня?

Тож близько 50-70% наших гостей – це молоді люди, які знаходять нас в Instagram чи Facebook. Близько 20% наших гостей німці; решта українці. Українці приїжджають спеціально, щоб спробувати домашню їжу.

До речі, як вибирали меню?

Вибирав на свій смак і після переїзду до Німеччини намагався приготувати те, що мені потрібно. У меню немає страв з різних куточків України, які ми не можемо добре приготувати. Ми включили лише ті страви, які можемо приготувати самі. Але меню буде розширюватися, якщо люди того захочуть. До речі, молодь часто запитує про меню та майбутні страви, наприклад, сирники, які ми плануємо додати в меню.

Що подобається німецьким гостям?

Звичайно, борщі вже знають, але й інші наші страви пробують (посміхається – ред.). Також німцям сподобався оселедець під шубою, який вони замовляють регулярно. Вони цікавляться новинками і навіть намагаються читати назви українською.

Чи готові ви експериментувати, якщо виникнуть запити?

У нас навіть щотижня є спеціальна пропозиція. Відвідувачі голосують у соцмережах за страву, яку потім можуть спробувати у закладі.

Чи схожі українська та німецька кухні?

Схожостей багато. Коли, скажімо, німці пробують наші страви, наприклад, голубці, які їм нагадують Кольроуладен. Правда, начинка у них трохи інша. Німці загортають у листя капусти тільки фарш зі спеціями, без додавання рису чи гречки. І, звичайно, люблять наш борщ і випічку.

«Ми плануємо експериментувати, особливо із західноукраїнською кухнею»

Чому для кафе вибрали назву «Мавка»?

Я люблю зелений колір, тому Мавка ідеально пасує до цього стилю. Крім того, потрібна була коротка назва, яка була б зрозумілою обома мовами, не асоціювалася з кітчем, а була б сучасною. Найголовніше, що росіяни цього слова не знають (сміх – ред.). Тому ми подумали, що це хороший варіант.

Незважаючи на те, що ви нещодавно відкрили, який досвід для вас був найбільш корисним?

Хотілося б поекспериментувати з меню. Скажімо, оскільки в Німеччині дехто не їсть свинини, то ми спочатку приготували борщ з яловичиною. Але мені це не сподобалося, хоча люди казали, що це добре. Я вирішив, що не можу повідомляти про те, що мені особисто не подобається. Зрештою я змінила рецепт борщу з ребрами.

Яка кухня домінує? Ділитесь стравами з усієї України?

Наразі ми включили лише ті страви, які можемо приготувати самі. Наприклад, ми з мамою готуємо печінковий паштет, який, як і ми, подаємо зі спеціями та маслом. Ми постійно вивчаємо реакцію гостей і адаптуємо меню. Плануємо продовжувати експерименти, особливо із західноукраїнською кухнею. Я завжди пробую кожну страву перед тим, як подавати її гостям. Страви на 2-3 персони на смак відрізняються від тих, що готуються на 20 літрів.

Пам’ятаю, двічі на день варила по 20 літрів борщу, бо з’їдали все. Тож доводиться адаптувати домашні рецепти до кількості гостей.

Також ми думаємо над тим, щоб наше меню не асоціювалося з російською кухнею. Наприклад, думали додати розсольник, а виявилося, що це російська страва, тому вирішили не додавати.

Які ваші плани щодо розвитку бізнесу на майбутнє?

Ми зосереджуємося на тому, щоб усе пройшло гладко. Поступово ми дізнаємося, коли люди найчастіше відвідують заклад, і відповідно коригуємо наш графік. Наприклад, ми вирішили зробити вівторок вихідним, тому що у мене інша робота. Вам потрібен постійний дохід, тому що кав'ярня – це великий ризик.

Плануєте замовляти українську продукцію?

Так, дуже хочеться, але зараз є деякі труднощі. Наприклад, немає проблем у співпраці з постачальниками великих компаній, але в сільському господарстві в Україні зараз вести бізнес дуже складно. Мені потрібен офіційний рахунок для всіх покупок, щоб відображати їх у моїх витратах. На жаль, зараз це дуже важко організувати. Тому ми навчилися використовувати місцеві продукти, схожі на наші. Я, наприклад, роблю пюре не на молоці, а на вершках, і воно виходить як домашнє. Хоча це важко, ми знаходимо альтернативи.

Але чи хотіли б ви підтримати український малий бізнес, наприклад?

Так, на Полтавщині є село, де традиційно культивується гончарство. Дуже хочу підтримати їх, купивши глечики для заводу. Писав їм, бо через війну або багато гончарів на фронті, або якісь проблеми. Думаю, непогано було б подати компот в глечику, наприклад.

«Українські жінки – це сила»

Чи хотіли б ви після війни відкрити завод в Україні?

Так, я думав про це. Якщо я відкрив український ресторан тут, я повинен відкрити німецький в Україні.

Чи багато родичів залишилося в Україні?

У мене ще багато друзів у Харкові. Батько з сестрою зараз живуть у Сумах. Моя мама в Німеччині. Квоти – не найбезпечніше місце.

Що ви відчули, коли вирішили піти?

Моє рішення було продуманим і виваженим. Мені було важко і я тільки уявляю, як важко було моїй мамі, коли її на початку війни евакуювали з Харкова. Важко, коли хтось інший вирішує ваше життя за вас, а ви до цього не готові.

Як ти почуваєшся жити між двома країнами?

можливо. Я візьму роботу і покажу, як відкривати філії. Я мріяв відкрити ресторан, хоча я не шеф-кухар, і це сталося. Я просто йшов до своєї мети і все вийшло.

Українські жінки зараз дуже активні. Вони показали приклад стійкості.

так Українські жінки сильні. Вони знаходять ресурси в собі і рухаються вперед. Коли я запустив Instagram, багато людей стежили за мною та підтримували мене. Навіть коли все важко, я отримую повідомлення, які мене надихають. Це дуже мотивує, і я дійсно відчув підтримку українців.

Матеріал створено за участю Французького агентства розвитку ЗМІ CFI в рамках проекту Hub Bucharest за підтримки МЗС Франції.

Автор: Ольга Консевич